Календарь

П В С Ч П С В
 
 
 
 
 
 
1
 
2
 
3
 
4
 
5
 
6
 
7
 
8
 
9
 
10
 
11
 
12
 
13
 
14
 
15
 
16
 
17
 
18
 
19
 
20
 
21
 
22
 
23
 
24
 
25
 
26
 
27
 
28
 
29
 
30
 
31
 
 
 
 
 
 
Яндекс.Метрика

Конституция Пилипа Орлика. (на мове)

Перша Конституція України
гетьмана Пилипа Орлика
(1710 р.)


Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького
I
Текст Конституції
Оскільки поміж трьома богословськими чеснотами чільне місце
належить вірі, — у цьому першому пункті годиться повести мову про
святу православну віру східного обряду, якою войовничий козацький народ
уперше й понині просвітився ще за панування хозарських каганів
від апостольського Константинопольського престолу і яку й нині
невідступно обстоює, бо ніколи жодною чужою релігією збаламучений не
був.
Добре-бо відомо, що славної пам'яті гетьмана Богдана Хмельницького з
Військом Запорозьким єдина причина спонукала взятися до зброї
і розпочати справедливу війну проти Речі Посполитої польської (опір
турботи про права і вольності): потреба вборонити свою православну віру,
яку влада поляків різноманітними утисками приневолила до з'єдинення з
римською церквою. Але й після того, як новоримське чужовір'я
було викорінене з Вітчизни, він, саме через спільність релігії, а не з
інших мотивів, удався із Військом Запорозьким і народом
руським до Московської імперії за покровительством і добровільно
піддався.


Тому новообраний нині найясніший гетьман, якщо Господь Бог кріпкий і
нездоланний у битвах допоможе визволити нашу Вітчизну увінчаною успіхами
зброєю блаженної його милості найяснішого короля шведського з ярма
московської неволі, повинен того дотримуватися і, як і належить йому,
особливо пильнувати і рішуче ставати на перешкоді впровадженню у нашій
руській Вітчизні будь-якої чужої релігії.
А якщо де-будь виявиться — чи потай, чи явно, — то повинен своєю владою
її викорінювати, заборонити проповідувати і поширювати.
Також не давати дозволу на проживання в Україні послідовникам чужовір'я,
а особливо облудного іудаїзму. Докладаючи всіх сил, нехай
недремно піклується про те, щоб лише єдина православна віра східного
обряду під послухом найсвятішого апостольського Константинопольського
престолу навічно була утверджена і поширювалася для примноження Божої
хвали розбудовою церков і вдосконаленням синів руських
у вільних мистецтвах і щоб воно буяло і квітло, мов троянда поміж
терням, між чужинецькими релігіями сусідніх держав.


А для більшого впливу чільного у Малій Русі Київського митрополичого
престолу і задля зручнішого управління духовними справами нехай
найясніший гетьман доб'ється по звільненню нашої Вітчизни з-під
московського ярма для провінції, що йому наділена, надана і довірена
та для довколишніх земель від апастольського Константинопольського
престолу первісної екзаршої влади. Таким чином відновляться колишні
стосунки і синівський послух нашої Вітчизни отому апостольському
Константинопольському престолові, що його євангельською проповіддю
наша Вітчизна удостоїлася просвітитися і утвердитися у святій
Вселенській вірі.


II
Кожна держава постає й існує завдяки непорушності кордонів. Так і
територія нашої Вітчизни, Малої Русі, нехай на постраждає ані від
нападу,
ані внаслідок неправомірного рішення у своїх кордонах, що закріплені
договорами з Річчю Посполитою, з найяснішою Портою Оттоманською
та з Московською імперією. А передовсім (щоб не порушувався кордон) по
річці Случ (який визначає територію), що прилучена під проводом
Богдана Хмельницького від Речі Посполитої у власність Гетьманщини і
Війська Запорозького, навічно повернена і усталена на основі угод.


За тим зобов'язаний ясновельможний гетьман пильно прослідкувати під
час переговорів найяснішої королівської величності Швеції та,
якщо справа потребуватиме, рішуче обстоювати цей пункт, наскільки стане
хисту і змоги. Передовсім же повинен звернутися з уклінним
проханням до його найяснішої королівської милості, ласкавого пана нашого
оборонця, захисника і покровителя, і закликати, щоб його
найясніша величність нікому не вибачав не лише зневаги прав і
вольностей, але й порушення кордонів і привласнення вітчизняних земель.
Понад те належить найяснішому гетьманові, нехай лиш війна щасливо
завершиться, домогтися від найяснішої королівської величності
Швеції такої згоди і гарантій, щоб найясніша королівська величність і
його наступники — найясніші королі Швеції — довічно вдовольнялись
титулом покровителів України і в дійсності стали б у майбутньому
захистом для нашої Вітчизни і зберегли б незмінними її права,
привілеї і кордони. Рівно ж належить ясновельможному гетьманові благати
найяснішу королівську величність, щоб у договорах його
величності з Московською імперією долучити умову повернення вільними по
закінченні війни наших полонених, які перебувають
у Московській імперії, а також повного відшкодування всіх втрат, яких
завдано Україні воєнними діями.


Окремо ясновельможний гетьман повинен звернутися до найяснішої королівської величності з ласкавим проханням і допильнувати,
аби наші полонені, які перебувають у королівстві його величності, вільними без перешкод повернулись у свою Вітчизну.


III
Оскільки народ, колись званий хозарським, а потім — козацьким,
починає і веде свій родовід від войовничих і непереможних гетів,
а, крім того, закони близького сусідства нерозривно в'яжуть і тісно
поєднують долю козацького народу з Кримською державою,
то Військо Запорозьке неодноразово вступало з нею у збройну спілку і
приймало її союзницьку підмогу для оборони своєї Вітчизни і своїх
вольностей.


Тому, наскільки у майбутньому буде можливим, ясновельможний гетьман
повинен домогтися у найяснішого хана через послів відновлення
колишніх побратимських стосунків із Кримською державою, оружної
підтримки від неї і підтвердження вічної приязні, з огляду на які
сусідні держави у майбутньому не зазіхали б на Україну і не наважувались
би чинити їй будь-якого насильства.


А по завершенні війни, коли Господь Бог своєю допомогою благословить новообраного гетьмана посісти резиденцію під час жаданого і
співзвучного нашим задумам миру, — тоді він буде зобов'язаний, докладаючи з передбачливою пильністю всіх зусиль відповідно до
свого високого уряду, дбати про те, щоб не було ані нейменших порушень тривкого договору з Кримською державою. Щоби побратимські
стосунки з нею не зневажалися і не порушувалися самовільно зухвалими порушниками з нашого боку, які, за звичкою розбійного люду,
не соромляться ламати і переступати не лише звичаї дружби і сусідства, але й мирні договори.


IV
Військо Запорозьке Низове заслужило собі невмирущу славу незліченними
лицарськими подвигами на морі і на суходолі, за що було нагороджене
багатими даровизнами для спільного вжитку і користі. Проте Московська
імперія з метою пригноблення і грабунку Війська Запорозького воздвигла,
орудуючи в найрізноманітніший спосіб, на його грунтах і угіддях
самарські городи, розмістила по Дніпру фортеці, щоб таким чином
заподіяти
Війську Запорозькому незаконних перешкод у риболовних і ловецьких
промислах, принизити і завдати несправедливих втрат.
А наостанок підступно спустошила і військове гніздо запорожців —
Січ-заступницю.


Отже, по завершенні війни — дай-то, Боже, щоб із щасливим наслідком
(якщо Військо Запорозьке не звільнить уже тепер отих своїх посідлостей
і Дніпра від напасливої займанщини московитів), — повинен буде
ясновельможний гетьман при переговорах найяснішого короля його милості
шведського з Московською імперією про благодатний мир припильнувати, аби
Дніпро і посідлості Війська Запорозького були очищені
від укріплень і фортець московитів і повернуті у колишню власність
Війська Запорозького. У майбутньому не допускати там ані
спорудження фортець, ані заснування городів, ані слобід з обумовленим
терміном.


Крім того, ясновельможний гетьман не має права не лише потурати спустошенню посідлостей Війська Запорозького в будь-який час,
будь-яким чином і з будь-якого приводу, але повинен надавати всіляку допомогу Війську Запорозькому для їхнього захисту.


V
Місто Терехтемирів споконвічно по праву належало Війську Запорозькому
Низовому і виконувало роль власного шпиталю. Так і тепер,
по визволенні — дайто, Боже, — нашої Вітчизни від московської неволі,
нехай ясновельможний гетьман поверне Війську Запорозькому Низовому
оте місто Терехтемирів з усіма угіддями і перевозом через Дніпро, який
міститься там-таки. Нехай буде поновлено за військовий кошт
у Терехтемирові шпиталь для козаків, виснажених глибокою старістю, чи
ранами, чи то крайньою вбогістю, а також передбачено для них
харч і одяг. Рівно ж весь Дніпро — згори, від міста Переволочної, аж до
самого гирла, а також Переволочанський перевіз і саме місто
Переволочну з городом Керебердою і рікою Ворсклою з млинами, що
містяться на території Полтавського полку, та Кодацьку фортецю
з усіма угіддями — повинен ясновельможний гетьман, а по ньому наступники
його уряду, — згідно з давніми правами і привілеями, — зберегти
у законному володінні Війська Запорозького і нікому з визначніших людей
духовного чи світського стану не дозволяти у Дніпрі від Переволочної
аж до самого гирла риболовити без обмежень. Зокрема річками, потоками і
всіма визначеними угіддями у Дикім полі аж по Очаків не має права
володіти і користуватись ніхто, крім самого Війська Запорозького.


VI
Якщо в самодержавних країнах шанується такого, як в мирний час, так і
в час війни, слушного і корисного державному устрою і порядку,
що звичайно задля загального блага вершаться приватні і громадські ради,
і навіть самі самодержці, особисто присутні на них і головуючі,
не противляться піддати свої рішення розсуду і схваленню своїх міністрів
і радників, то чому ж би тоді й серед вільної нації не дотримуватися
такого-от благотворного ладу? Таж у Війську Запорозькому здавен-давна
дотримувалися і нині дотримуються саме такого порядку
при гетьманській владі, згідно зі старовинним законом вольностей. Однак
дехто з гетьманів Війська Запорозького захоплювали собі
необмежену владу, геть потоптавши рівність і звичаї, і свавільно
встановлювали отой закон: "Так хочу-так повеліваю". Через те
непритаманне
гетьманському уряду самоуправство у Вітчизні і Війську Запорозькому
запроваджувався розлад, викривлення прав і вольностей,
утиски посполитих та насильний, невиважений розподіл військових посад, а
відтак росла зневага до генеральної старшини,
полковників і значного товариства. Тому ми — генеральна старшина кошовий
отаман і все Військо Запорозьке склали угоду і затвердили
з найяснішим гетьманом у ході виборів його ясновельможності закон, який
повинен мати вічну силу у Війську Запорозькому:

  • чільними радниками у нашій Вітчизні мають бути генеральні старшини з огляду на важливість їхніх посад, а також через те, що вони постійно перебувають при боці гетьмана;
  • після них у звиклому порядку ті ж права народних радників нехай мають городові полковники;
  • крім того, з кожного полку необхідно вибрати зі згоди гетьмана до Генеральної ради як генеральних радників по одному визначному вислуженцю із людей розважливих і заслужених.


З тими генеральними старшинами, полковниками і генеральними радниками
повинен теперішній ясновельможний гетьман, а також його наступники
радитися про безпеку Вітчизни, про спільне благо і про всі громадські
справи і немає права нічого вирішувати, розпочинати і здійснювати
своєю волею без попереднього розгляду і схвалення ними.


Тому-то тепер, на виборах гетьмана, призначаються одностайною ухвалою
три сесії Генеральної ради, які повинні кожного року
проводитися у гетьманській резиденції: перша — на Різдво Хрістове, друга
— на Великдень і третя — на празник Покрови Пресвятої Богородиці.
На ті сесії повинні прибути не лише полковники зі своєю старшиною і
сотниками, не лише генеральні радники з усіх полків, але також посли
від Війська Запорозького Низового для участі і дораджування; по
одержанні універсалу від гетьмана вони зобов'язані бути присутніми
і прибути точно у визначений час. І коли ясновельможний гетьман
запропонує якісь питання для спільного розгляду, то всі вони повинні
чесно й щиро, не дбаючи про жодний зиск — свій власний чи інших осіб, —
відкинувши лихі заздрощі і мстиві намисли, давати слушні
поради в такий спосіб, щоб не заподіяти тим ані урази честі гетьмана,
ані шкоди справам Вітчизни, — нехай обминуть її лихо і згуба!


Якщо ж поза тими згаданими сесіями Генеральної ради, що для них
визначено спеціальні терміни, траплятимуться якісь справи, котрі треба
невідкладно розглянути, вирішити і залагодити, то ясновельможний гетьман
може вжити всієї повноти влади і впливу для владнання і
попровадження таких справ з відома генеральної старшини. Також якщо
прибудуть якісь листи з чужоземних держав чи сторін, призначені
ясновельможному гетьманові, то їхній зміст належить його
ясновельможності обговорити з генеральною старшиною і повідомити свої
відповіді
на них, щоб не лишалось у тайні листування, в першу чергу — з
чужинецькими країнами і таке, що могло б завдати шкоди безпеці Вітчизни
і громадському благу.


А щоб постало щире обопільне довір'я поміж гетьманом і генеральною
старшиною, полковниками і генеральними радниками, необхідне для
проведення таємних і публічних нарад, то кожен з них повинен, перш ніж
приступити до виконання обов'язків своєї посади, особисто
присягнути на вірність Вітчизні, на щиру відданість гетьманові, а також
на сумлінне виконання обов'язків своєї посади схваленою
публічно присягою відповідної форми.


Якщо ж у діях ясновельможного гетьмана буде спостережено щось
незгідного справедливості, хибного щодо військових прав і вольностей
чи зловорожого Вітчизні, то генеральні старшини, полковники і генеральні
радники владні використати свободу голосу, щоб особисто
або ж — якщо того вимагатиме крайня і невідклична потреба — публічно на
нараді висловити докір його ясновельможності і рішуче
стримати від зневаги отчистих прав і вольностей, не завдаючи при тому
ані найменшої образи високій гетьманській честі.
На ті докори ясновельможний гетьман не повинен ані ображатися, ані не
має права за них мстити, — навпаки, повинен
постаратися виправити переступи.


Крім того, кожен генеральний радник у своєму полку, де буде обраний публічним голосуванням до Генеральної ради, владен разом
з городовим полковником достерігати справедливого ладу, брати участь в управлінні, кермуючи з допомогою загальних порад,
а також повинен приглядатися і рішуче виступати проти кривд і утисків посполитому люду.


І подібно до того, як генеральна старшина, полковники і генеральні
радники повинні дотримуватись добрих звичаїв, належно шанувати
високу гідність найяснішого гетьмана, виявляти йому відповідні його
високому становищу почесті і вірний послух, — так і ясновельможному
гетьманові зі свого боку пристало також мати їх за побратимів, а не за
слуг, не вважати їх своїми власними підручними та не примушувати
зумисне для приниження їхньої гідності ганебно і негоже вистоювати у
своїй присутності, за винятком тих випадків, коли вимагатимуть
обставини.


VII
Якщо б провинився хто з генеральних старшин, полковників, генеральних
радників, значних товаришів чи інших урядовців, а понадто
з рядових козаків, — чи то образивши проти звичаю гетьманську честь
якимось зухвальством, чи виявившись винним у якомусь інакшому
переступі, — то ясновельможний гетьман не повинен карати того винуватця
за такі провини засобами своєї влади чи особисто призначати йому кару.


Така справа — кримінальна чи якась інша — має бути передана на розгляд Генерального суду. І хоч би яке неприхильне,
а проте безстороннє рішення він ухвалив, — такому повинен кожен правопорушник підкоритися.


VIII
Що стосується усіх військових справ, то їх мають доносити
ясновельможному гетьманові саме вищезгадані генеральні старшини,
які постійно перебувають при боці гетьмана — котрі справи до чиїх
обов'язків та уряду належатимуть, — а також особисто отримувати
від нього рішення. В жодному разі не використовувати для цього дворових
слуг гетьманових, котрі не повинні втручатися до жодних
військових справ, нарад і доповідей, ані залучатися до пересилання
військової кореспонденції, навіть незначної.


IX
Як відомо, у Війську Запорозькому споконвік постійно були генеральні
підскарбії, котрі завідували військовою скарбницею, млинами,
усіма військовими доходами і повітовими виплатами та давали у усьму лад з
волі й схвалення гетьмана. Отож і тепер встановлюємо
за загальним схваленням такий порядок і затверджуємо як непорушний
закон, щоб у нашій Вітчизні, дай-то, Боже, визволеній з московського
ярма, за рішенням гетьмановим і згодою загалу був обраний генеральний
підскарбій — чоловік значний і заслужений, маєтний і порядний,
який би сумлінно опікувався з відома гетьманового військовою скарбницею,
пильнував млинів і доходів та обертав їх на громадські потреби,
а не на власний зиск. Сам же ясновельможний гетьман не повинен мати
жодного права і не зазіхати ані не військовий скарб,
ані на надходження до військової скарбниці; не обертати їх на власну
користь, а вдовольнятися власними чиншами і доходами,
передбаченими для гетьманської особи й булави. Це — індукти з
Шептаківської сотні, з Гадяцького полку, з маєтків Почепівських
і Оболонських та інші доходи, які здавен-давна ухвалено виділити для
гетьманської посади. Понадто ясновельможний гетьман не має права
ані самовладно привласнювати собі громадських маєтностей і угідь Війська
Запорозького, ані розподіляти їх під яким не було б претекстом
іншим людям, менш заслуженим перед Вітчизною, а найпаче ченцям,
священикам, бездітним вдовам, дрібним посполитим і військовим урядовцям,
особистим слугам дворакам та приватним особам.


Очевидно, що генеральний підскарбій повинен обиратися як підручний
гетьмана і бути там присутнім, де постійно перебуватиме гетьманська
резиденція. Крім того, у кожному полку необхідно обрати загальною
ухвалою полковника і старшини обох станів — козаків і посполитих — по
два
підскарбії, теж заприсяжених, з визначніших маєтних людей. Вони повинні
відати полковими і цивільними прибутками і посполитими податками,
заопікуватися ними і видатками та щороку звітуватись про свою
діяльність.


До обов'язків отих полкових підскарбіїв, підлеглих безпосередньо
генеральному підскарбієві, входить нагляд у їхніх полках за належними
до військової скарбниці прибутками, збір їх і передання до рук
генерального підскарбія. Панам полковникам рівно ж не пристало бути
причетними до полкових коштів, а мусять удовольнятися доходами і
пільгами своїх посад.


X
Через те що ясновельможний гетьман повинен з обов'язку свого уряду
провадити і достерігати ладу у Вітчизні та Війську Запорозькому,
то передовсім він має недремно пильнувати і докладати особливого
старання, щоб простим козакам і посполитим не чинилось надмірних
утисків,
спустошливих поборів і здирств. Ті надужиття спонукають люд покидати
обжиті місця і пускатися у чужі краї, аби пошукати собі поза межами
вітцівської землі життя без тих прикрощів — догіднішого, відраднішого і
спокійнішого.


Тому постановляємо, щоб панове полковники, сотники, отамани та інші
військові і посполиті урядовці більше не наважувалися виконувати
панщизн та інших приватних робіт силами козаків і посполитих, а надто
якщо ті люди не є їхніми безпосередніми підлеглими ані слугами:
не посилати на сінокіс ані на жнива, не силувати гатити греблі, не
чинити над ними насильства захопленням грунтів чи примусом до
невигідного їх продажу і не конфісковувати за леда-яку провину усе майно
— рухоме і нерухоме. Також не залучати ремісників без оплати
до виконання панам урядовцям домашніх робіт, а козаків не увільняти від
служби заради приватних доручень. Ясновельможний гетьман
повинен усією повнотою влади викорінювати надужиття і сам того
остерігатися і не чинити, щоб не давати прикладу для наслідування іншим.


Усе те лихо — утиски і грабунок бідного посполитого люду — корениться
у честолюбстві захланних хабародавців. Не маючи на те прав ані заслуг,
а лише ненатлі бувши жадобою власного зиску, вони заходяться купувати
військові і посполиті посади, здобуваючи гетьманську прихильність
принадами хабарів, і таким робом допинаються поза вільними виборами
проти права і слушності до найвищих гідностей — полковничої
булави й інших посад. Тому суворо постановляємо, щоб ясновельможний
гетьман не лакомився на жодні подарунки чи обіцянки і нікому
не доручав полковничої булави чи інших військових і посполитих посадах з
огляду на особисті стосунки та щоб силоміць
на ті посади нікого не нав'язував.


Військові і посполиті урядовці, а надто полковники, неодмінно мають
обиратися на виборах свобідним голосуванням і волевиявленням,
а по виборах затверджуватися владою гетьмана, проте вибори таких
урядовців повинні проводитися виключно зі згоди гетьмана. Такого
ж порядку належить дотримуватися і полковникам: не обирати сотників чи
інших урядовців за хабарі чи на основі особистої прихильності,
нехтуючи вільним голосуванням усієї сотні, а також не усувати їх з посад
внаслідок особистих незгод.


XI

Вдови — козачі дружини — і їхні осиротілі діти, козачі господарства і
жінки у відсутності їхніх чоловіків, — коли ті будуть зайнятими
у воєнних походах або на якихось інших військових службах, — щоб не
притягалися до виконання жодних повинностей ані до громадських робіт,
які входять в обов'язки посполитих, та щоб не обкладалися повітовими
податками, — погоджено і затверджено.


XII
Не меншими утисками обтяжені й українські міста, бо села, які раніше
підлягали їм безпосередньо і надавали допомогу у виконанні повинностей
посполитих, були передані у власність духовних і світських державців, а
людність, що замешкувала ті міста, порідшала, проте зобов'язана
без жодних пільг справляти ті самі повинності, які виконувалися раніше з
допомогою отих відторгнутих і переданих іншим власникам поселень.


Тому, коли у визволеній від московської неволі Вітчизні нашій нарешті
запанує мир, має бути призначений і проведений спеціально визначеними
для того комісарами генеральний перепис усіх громадських маєтностей, що
ними наділені державці. Наслідки цього перепису подати у присутності
гетьмана на розсуд високої Генеральної ради, ухвала якої твердо
визначить, хто має право, а хто не повинен користуватися угіддями
і маєтностями Війська, а також — які податки зобов'язані сплачувати та
який послух мають виявляти піддані посесорам.


Нещасному підупалому посполитому людові множаться утиски і через те,
що козаки нерідко захищають заможніших селян від міських і сільських
повинностей,
приймаючи їх у підсусідки, а маєтніші купці, чванячись і гетьманськими
універсалами і покровительною прихильністю полковників, уникають
громадських повинностей, до яких зобов'язані, й відмовляються підсобити
нужденному поспільству.


Тому ясновельможний гетьман хай не забуде своїми універсалами
навернути і селян, які користуються заступництвом козаків, і купців до
виконання громадських повинностей, а також заборонити надалі надавати їм
заступництва.


XIII
Стольне місто Русі — Київ — та інші міста України нехай непорушно і
недоторкано зберігають всі свої права і привілеї, слушно їм надані.
Гідністю цих виборчих зборів постановлено і доручено ствердити у свій
час гетьманською владою.


XIV
З-поміж інших видів утисків, що ними пригнічені посполиті й рядові
козаки в Україні — нашій Вітчизні, — ніщо не може більш пригнобити
і виснажити народ, аніж наїзди подорожніх, які кудись прямують чи
повертаються, а також узвичаєні протиправні повинності надавати підводи,
супровід і вшановувати дарами. Нужденні посполиті й прості козаки
доведені тими повинностями до відчаю, тому що сила-силенна чужинців
і місцевого люду усіх станів і посад пускаються у довгу подорож
роксоланськими містами і селами обох берегів Дніпра чи то у військових,
чи у своїх приватних справах, а не раз їдуть, виконуючи перше-ліпше
доручення, й особисті слуги не лише гетьмана, але й генеральних старшин,
полковників, сотників і значних товаришів,
а понадто й вищого духовенства.


А дехто, вирядившись у подорож з власної потреби чи бажання,
примушують городових і сільських отаманів справляти собі невластиві
почесті:
підносити дари й забезпечувати харч, напої, транспорт, супровід і варту.
Ще інші, головно слуги, чинять безсовісні здирства, вимагаючи
без конечної потреби незліченну кількість підвід з кіньми. Якщо ж
городові чи сільські отамани не в змозі задовольнити ті забаганки,
то вимагачі таки правлять свого, вдаючись до брутальної лайки і нагайки,
щоб змусити урядовців для залагодження справи власкавити
їх грошовими дарами. Декотрі забирають із собою в'ючних коней, а потім
їх або привласнюють, або продають. А поміж генеральними старшинами,
полковниками й іншими зверхниками, світськими і духовного стану,
повелося змушувати городових отаманів лагодити за громадський кошт
свої карети, а також справляти для слуг різноманітний одяг. Понадто не
встидаються турбувати міські ради, домагаючись через спеціально
вишколених слуг розваг і задоволення потреб своєї кухні.


Між тим і самі отамани, жадаючи собі похвали й намагаючись заручитися
милістю і прихильністю сановних подорожніх, — насамперед
у своїх приватних, а не у громадських справах — всіляко догоджають
зверхникам і їхнім слугам. А не раз оті городові й сільські отамани
і самі чигають на можливість полакомитися під приводом гостинності:
раденько запрошують подорожніх, котрим достатньо і пригорщі
харчу й питва, на пишну гостину. Там доволі напиваються різноманітних
напоїв, а харчі розподіляють поміж собою, долучаючи усе це
в облікові книги поміж видатки, і таким чином не лише обтяжують
посполитим повинності і збільшують їм чинш, а допроваджують
таки до крайнього зубожіння.


Тому по визволенні нашої Вітчизни з московського ярма, коли у ній
нарешті запанує мир по нинішнім лихолітті, найясніший гетьман повинен
у всіх підвладних йому містах запровадити такий лад, щоб народ не
пригнічувався недоречними повинностями в міру поліпшення стану держави.
Для того у громаді кожного міста треба обрати і привести до присяги
підскарбія, підлеглого полковому підскарбію, який би мав під своєю
орудою і опікою усі військові прибутки і видатки і правдиво вносив їх у
облікові книги. Якщо по щорічному обрахунку тих видатків
буде поміченим у боргах і незаконних розтратах, — то їх слід
відшкодувати з власних коштів того підскарбія, щоб повернути місту.
Тому повинен вносити в облікові книги лише ті випадки, що пов'язані з
поїздками у конкретній справі: хто з чиєю подорожною відбував
подорож та якими вигодами користувався.


А насамперед нехай найясніший гетьман виявить спасенну турботу, аби
скасувати у нашій Вітчизні повинності поштову і надання супроводу
та випадки насильного вимагання підвід і подарунків, налагодивши справу
так, як у сусідніх країнах, — там ніде нема такого проклятущого
і обтяжливого для посполитих звичаю. А для перевезення листів нехай
найясніший гетьман введе за прикладом і зразком чужоземних держав пошту
за військовий кошт у відповідних полках підвладної йому території,
попередньо докладно і всебічно обговоривши, вирішивши і затвердивши
цю справу на Генеральній раді.


XV
Орендна плата, призначена на щорічну платню компанійським і
сердюцьким полкам та на інші військові видатки, вважається всією
людністю
роксоланською — козаками і посполитими — надто обтяжливою, а постій
компанійців і сердюків — нестерпною завадою.


Отже, і від тої оренди і від згаданого постою треба відмовитися і зовсім їх скасувати.


Розглянути і вирішити на Генеральній раді, з яких джерел поповнити і
відновити для видатків занепалу військову скарбницю, вичерпану
на проведення воєнних дій, а також — яку кількість кінного і пішного
війська доцільно залишити по завершенні війни при боці найяснішого
гетьмана для військової служби.


XVI
Не раз нужденний люд нарікає, благаючи спасу, і висловлює свої образи
й обурення тим, що орендарі, а також ярмаркові комісари щокрок
переслідують силою-силенною незвиклих і непомірних здирств. Через ті
утиски убогому чоловікові незмога й приступити до ярмарку,
аби продати яку дрібницю для порятунку від нужди чи що для домашньої
потреби пристарати без ярмаркового мита. А як трапиться попастися
на якійсь дрібній провині, то вже оберуть оті ярмаркові комісари до
нитки.


Отже, орендарі і їхні підлеглі нехай стягають мито до військової
скарбниці з ввозу і вивозу лише певних товарів і лише в точно
визначеному
універсалами розмірі, не вимагаючи від купців нічого зайвого і не чинячи
ані нейменшого здирства вірним убогим людям.


Рівно ж і ярмаркові комісари нехай стягають мито лише з тих осіб, які
зобов'язані його сплачувати, а не з убогих людей, котрі приїжджають
на ярмарок, аби щось дешево продати чи прикупити для власних потреб.


Також нехай утримаються заводити будь-які судові справи — не лише
кримінальні, а й інші поточні — та не завдають непомірних утисків
і здирств посполитим і містам.


За всім тим нехай ясновельможний гетьман проникливо слідкує, використовуючи з належним старанням свою владу.


Його доброї волі уряду і проводу довірено усі права і вольності у
Вітчизні для непорушного дотримання і охорони та для успішного виконання
оцих угод і конституцій, котрі його ясновельможність владна ствердити
власноручним підписом, військовою печаткою і відповідною присягою.


Діялось у Бендері, року 1710, квітня 5 дня.

Пилип Орлик,

гетьман Запорозького війська рукою власною.



Джерело інформації:

©
Верховна Рада України

[Last accessed 27.06.2010]





Рукопис конституції Пилипа Орлика:
фото сторінок

1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13

mironzelen@mail.ru (мирон зелений) [Источник]